Кінець епохи довгострокових контрактів на світовому ринку залізної руди

Кінець епохи довгострокових контрактів на світовому ринку залізної руди

Навесні цього року провідні експортери залізорудної сировини - бразильська компанія Vale, австралійські Rio Tinto і BHP Billiton - змусили споживачів відмовитися від проіснувала близько 40 років системи щорічно укладених річних контрактів на постачання руди на користь більш гнучких квартальних угод. У той час ціни на залізну руду на спотовому ринку швидко відновлювалися після кризи, і експортери зробили ставку на продовження цього росту завдяки подальшому збільшенню китайського імпорту.

У 2009 році Китай, який продовжує розширювати виробництво сталі, імпортував 628 млн. т руди - на 41% більше, ніж роком раніше. На частку цих постачань припало дві третини обсягу трансокеанських перевезень даної сировини, що оцінюються фахівцями UNCTAD в 895 млн. т. Як припускали залізорудні корпорації, поєднання високих обсягів китайського імпорту і збільшення попиту з боку Європи та Східної Азії, де металургійна промисловість на початку 2010 року знову почала нарощувати обороти, повинно було привести до дефіциту залізної руди на світовому ринку і відповідно підйому цін.

Існувала раніше, система річних контрактів з фіксованими цінами забезпечувала ринку стабільність, гарантуючи певний рівень доходів постачальників і даючи можливість споживачам прогнозувати витрати на сировину. Спотові ціни могли протягом року значно відрізнятися від контрактних, але до останнього часу обороти на цьому ринку були незначними. На таких умовах зазвичай продавалася індійська руда, що поставлялися в Китай. Однак у 2009 році китайські компанії відмовилися від укладення річних контрактів, через що були змушені купувати руду на спотовому ринку і у найбільших постачальників з Бразилії та Австралії. Оборот такої торгівлі, за даними деяких аналітиків, склав близько 450-500 млн. т, що приблизно відповідало обсягами поставок сировини за довгостроковими контрактами. При цьому, спотові ціни, по більшій частині, значно перевищували контрактні, що принесло експортерам додаткові доходи. Очевидно, саме вони і викликали в них бажання максимально наблизити контрактний ринок залізної руди до спотовому.

Ціни на руду в другому кварталі 2010 року, що відкривав 2010/2011 фінансовий рік, були встановлені виходячи із середнього рівня спотових індикаторів за передували три місяці (січень-березень в одних експортерів і грудень-лютий у інших). В умовах стабільного зростання спотових цін на залізорудну сировину ці умови були прийняті споживачами.

Але вже при підготовці контрактних цін на третій квартал виникли проблеми. Вартість залізної руди на спотовому ринку в березні-квітні різко злетіла вгору під впливом підйому на світовому ринку сталі і подальшого розширення китайського імпорту. У травні ціни почали падати, але все ще залишалися досить високими. Внаслідок цього постачальники залізної руди встановили вартість своєї продукції на третій квартал на рівні близько $ 147 за т FOB Австралія для матеріалу з 62,5% заліза, що, приблизно, на 35% перевищувало показники другого кварталу ($ 110-115 за т FOB). З урахуванням доставки це відповідало $ 157-159 за т CIF Китай.

Проте вже наприкінці травня спотові ціни виявилися нижчими передбачуваного квартального рівня, а в другій половині червня на ринку і зовсім стався справжній обвал. Через падіння цін на сталеву продукцію всередині країни і вступає в силу з 15 липня скасування повернення ПДВ експортерам стали більшість металургійних компаній Китаю були змушені приступити до зниження обсягів випуску. Відповідно, китайські компанії різко скоротили закупівлі залізорудної сировини за кордоном, вважаючи за краще використовувати накопичені в портах рясні запаси сировини.

На початку липня ціни на 63,5%-ний індійський концентрат на спотовому ринку знизилися до $ 130-135 за т CIF, скоротившись, приблизно, на 30% у порівнянні з піком середини квітня. При цьому, обсяг закупівель, як і раніше залишається мізерним, так що аналітики пророкують подальше падіння цін. Судячи з усього, вже наступного тижня вони опустяться до менш ніж $ 130 за т CIF, що практично буде відповідати рівню контрактних цін на квітень-червень, а до кінця літа очікується їх зниження до $ 115-120 за т CIF. Як вважають фахівці, цілком імовірно, що попит і ціни на залізну руду не відновляться і в четвертому кварталі.

Таким чином, у металургійних компаній у даний час рішуче немає жодних стимулів для укладання квартальних контрактів на тих умовах, на яких наполягають експортери. Судячи з усього, повної відмови від підписання довгострокових угод не буде, оскільки споживачам потрібні не тільки передбачувані ціни, а й передбачувані обсяги постачань, проте, за даними китайської металургійної асоціації CISA, найбільші китайські виробники сталі будуть купувати до 50% руди за спотовими цінами. Ймовірно, за тим же шляхом підуть і їхні колеги в інших країнах Східної Азії, а також у Європі.

Австралійські постачальники руди в цій ситуації намагаються тримати хорошу міну при поганій грі, заявляючи, що перехід до торгівлі сировиною виключно на спотовому ринку - це саме те, чого вони і домагалися, хоча, можливо, не так швидко. Тим не менше, мабуть, що з`явилася всього лише кілька місяців тому система квартальних контрактів на залізну руду, якщо не припиняє своє існування, то, принаймні, сильно похитнулася. Світовий ринок залізної руди починає все більше нагадувати ринки кольорових металів, на яких ціни змінюються у щоденному режимі і, часом, здійснюють досить різкі коливання.

У цілому, для металургійних компаній це означає серйозні зміни. Витрати на сировину стають непрогнозованими, а фахівцям меткомбінатів доведеться вчитися відслідковувати щоденні зміни котирувань залізорудних спотових індексів і освоювати нові фінансові інструменти - залізорудні свопи і ф`ючерси, які, очевидно, почнуть стрімко поширюватися по ринку в найближчі місяці. У той же час, вартість руди тепер буде більше корелювати з рівнем цін на сталеву продукцію - правда, з урахуванням того, що основний вплив на ринок сировини буде надавати обстановка в Китаї і тільки в Китаї.

У короткостроковому ж плані `спотізація` ринку залізної руди буде означати, що витрати на залізорудну сировину в більшості металургійних компаній у третьому кварталі практично не зміняться порівняно з другим, а ближче до кінця літа можливо навіть деяке їх зниження. Таким чином, у металургів немає необхідності в терміновому підйомі цін на свою продукцію, а їх чутливість до спадів стає менше. Так що, тепер навряд чи щось може перешкодити помірному скорочення вартості прокату (в першу чергу, плоского) на світовому ринку в липні-серпні.

Віктор Тарнавський
http://www.rusmet.ru/
Ідентифікатор: 7691