Регіон Близького Сходу та Північної Африки (MENA) історично був одним з найважливіших ринків збуту для українських і російських експортерів. Так, за даними International Steel Statistics Bureau (ISSB) і www.metalika.ua, в 2009 році на близькосхідних покупців (включаючи Північну Африку і Туреччину) припадало майже 43% поставок української сталі. Однак у ряді країн цього регіону в останні роки швидкими темпами збільшується власне виробництво сталі. Якщо в 2000 році цей показник, за даними ISSB, склав (з урахуванням Туреччини) 29,8 млн. т, то в поточному році він може досягти 56-57 млн. т (з них більше 28 млн. т - у Туреччині). Більш того, в близькосхідній металургійної галузі анонсовано велике число нових проектів, термін завершення яких припадає на 2011-2013 роки. У зв`язку з цим українські і російські виробники побоюються, що внаслідок створення імпортозамінних потужностей держави регіону скоротять закупівлі їхньої продукції. Причому, щодо Туреччини ці загрози вже почали здійснюватися.
Туреччина
Подолавши на початку 2000-х років значні економічні труднощі, викликані широкомасштабним фінансовою кризою, Туреччина надалі заслужила славу одного з найбільш швидко розвиваються держав світу. До теперішнього часу країна практично повністю оговталася від наслідків кризи 2008-2009 років. За прогнозами ряду експертів, темпи зростання національної економіки в 2011-2015 роках становитимуть близько 5-7% на рік. При цьому, найбільш швидко зростають такі сектори як промисловість та будівництво, що забезпечує стабільне збільшення споживання сталевої продукції.
Турецька металургійна галузь в останнє десятиліття розвивалася стрімкими темпами. Якщо в 2000 році в країні було виплавлено близько 14,3 млн. т сталі, то в поточному році даний показник, очевидно, перевищить 28 млн. т. Щоправда, до останнього часу турецька металургія була незбалансованою, оскільки основна ставка робилася на порівняно невеликі міні -заводи, які використовують в якості сировини металобрухт. Близько 80% сталевої продукції, виробленої в країні, доводилося на довгомірний прокат, більше 60% якого експортувалося. У той же час, Туреччина покривала за рахунок імпорту до двох третин своїх потреб в плоскому прокаті. У 2009 році, за даними ISSB, турецький експорт сталі склав 17,2 млн. т (майже 68% від обсягу виплавленої в країні стали; з великих виробників цей показник вищий тільки у Україні), а імпорт - 10,1 млн. т.
В останні роки найбільші сталеливарні компанії Туреччини вжили заходів щодо виправлення цього дисбалансу. У 2010 році в лад вступив інтегрований комбінат компанії Colakoglu потужністю до 3,5 млн. т на рік. За планами керівництва підприємства, він вийде на повні оберти до кінця 2011 року. Крім того, почався постадійний введення в дію заводу MMK-Atakas, який спільно будується турецької промисловою групою Atakas і Магнітогорським металургійним комбінатом. У 2011 році очікується завершення будівництва цього підприємства з обсягом виплавки сталі до 2,3 млн. т на рік.
За оцінками ряду турецьких фахівців, до 2015 року виробництво сталі в країні зросте до близько 35 млн. т, причому, велика частина приросту (6-6,5 млн. т) припаде на плоский прокат. Протягом цього року деякі промисловці заявляли, що вже в 2012-2013 роках Туреччина перетвориться на нетто-експортера листової сталі. У той же час, істотного розширення потужностей з випуску довгомірної продукції не передбачається. Частина з них і без того в даний час простоює.
Поява Colakoglu і збільшення виробництва плоского прокату на підприємствах компанії Erdemir вже призвели до змін зовнішньоторговельного балансу. Якщо в січні-липні поточного року постачання листової сталі до Туреччини зросли майже на 60% в порівнянні з аналогічним періодом річної давності, то у вересні-жовтні спостерігається помітне скорочення закупівель. Це, зокрема, поставило в складне становище Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, для якого турецький ринок історично був найбільшим.
У середині поточного року керуючий директор Colakoglu Угур Далбелбер заявляв, що, за його оцінками, у середньостроковій перспективі Туреччина вийде на повне самозабезпечення гарячекатані рулони. Однак ця оцінка представляється все-таки занадто оптимістичною. У 2009 році Далбелбер оцінював споживання листової сталі в країні в 11 млн. т, з яких понад 5 млн. т припало на імпорт. У 2015 році, згідно екстраполяції його ж даних, турецьким компаніям буде потрібно вже 17-18 млн. т листової сталі, власне виробництво якої з урахуванням введення в дію нових потужностей буде відповідати, в кращому випадку, 13-14 млн. т на рік. При цьому, більшість нових виробників, зокрема, MMK-Atakas, орієнтуються, перш за все, на випуск продукції з високою доданою вартістю - холоднокатаних рулонів, оцинкованої сталі, листа з іншими покриттями. Всі ці компанії, включаючи, наприклад, Erdemir і Colakoglu, мають намір також збільшувати поставки на експорт до країн Євросоюзу та Близького Сходу. Виходячи з цього, обсяг імпорту плоского прокату в Туреччину збережеться в найближчі роки на досить високому рівні, хоча в 2011 році внаслідок виходу на планову потужність комбінатів Colakoglu і MMK-Atakas закупівлі, очевидно, скоротяться.
Поряд з плоским прокатом, Туреччина імпортує з України та Росії заготівлі, будучи одним з найбільших покупців цієї продукції. Попит на напівфабрикати в Туреччині в найближчі роки, очевидно, буде залежати від двох основних факторів: обсягів виробництва та експорту довгомірного прокату в країні та забезпеченості місцевих міні-заводів металобрухтом.
Судячи з усього, турецькі виробники конструкційної сталі у зв`язку з погіршенням експортної кон`юнктури в близькосхідному регіоні будуть змушені знизити випуск своєї продукції або, принаймні, відмовитися від його подальшого розширення. Мабуть, що з`явилася в цьому році тенденція зменшення турецького експорту довгомірного прокату і збільшення зовнішніх поставок напівфабрикатів буде розвиватися і далі. Таким чином, можливостей для збуту українських і російських заготовок в Туреччині буде менше. Однак постачальники напівфабрикатів з СНД періодично зможуть тимчасово розширювати постачання до Туреччини, коли ціни на металобрухт будуть досягати своїх піків. Очевидно, в найближчі роки на світовому ринку брухту буде спостерігатися дефіцит, ціни на цю сировину будуть, як правило, досить високими, що ставить в більш вигідне становище українських виробників заготовок, виплавляли сталь із залізної руди.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що в 2011-2012 роках можливості експорту як плоского прокату, так і заготовок до Туреччини, швидше за все, дещо погіршаться в порівнянні з докризовими показниками. Проте надалі збільшення споживання сталевої продукції в Туреччині дозволить знову наростити поставки, хоча їх обсяг, швидше за все, вже навряд чи коли-небудь перевершить рівень 2007-2008 років. Одним словом, українські та російські металурги не будуть вибиті з турецького ринку, але їх частка на ньому скоротиться.
Іран
Протягом останнього десятиліття Іран безперервно прагне стати великої металургійної державою. Зокрема, відповідно до четвертим п`ятирічним планом економічного розвитку (2005-2010 рр..) Обсяг виробництва сталі в країні повинен був досягти 28 млн. т на рік, а в п`ятий план (2011-2015 рр..) Закладено досягнення показника у 42 млн . т на рік. Однак реальні результати більш скромні. В останньому іранському році (завершився 21 березня 2010 року) в країні було виплавлено 10,66 млн. т сталі, а в 2010 календарному році обсяг випуску може досягти 12 млн. т. Для порівняння, в 2000 році іранські металурги виплавили 6600 тисяч . т сталі.
В останнє десятиліття сталеливарна промисловість в Ірані розвивалася трохи повільніше, ніж в інших країнах близькосхідного регіону. При цьому, споживання сталі в країні, де уряд прагне посилено розвивати сектора економіки, не пов`язані з видобуванням нафти і газу, зростало швидше, ніж її виробництво, що і перетворило Іран в одного з найбільших імпортерів сталі у світі. За даними ISSB, в 2009 році обсяг закупівель склав 8,9 млн. т, з яких близько 3,5 млн. т припало на Росію.
В даний час в країні завершується процес будівництва металургійного комплексу Hormuzgan Steel на 1,5 млн. т сталі на рік. Введення даного підприємства в лад неодноразово переносився, зараз в якості остаточного терміну називають грудень поточного року.
У 2010 році в металургійному комплексі Ірану було також оголошено про низку нових проектів. Найбільш великий з них, анонсований компанією NISCO (належить до найбільших групі IMIDRO), передбачає будівництво в 2011-2013 роках 8 сталеливарних заводів загальною потужністю 8 млн. т на рік. Mobarakeh Steel, провідний виробник плоского прокату в Ірані, на частку якого в минулому році припала майже половина стали, виплавлена в країні, планує до 2012 року збільшити обсяг виплавки сталі до 10 млн. т в порівнянні з 5 млн. т (включаючи підрозділ Saba) у 2009-тому. Нарешті, кілька проектів за останній рік були анонсовані низкою приватних компаній. Найбільший з них, компанії Zarand Steel, передбачає будівництво інтегрованого комбінату потужністю 1,5 млн. т на рік до середини 2013 року.
Як вже стало традиційним у відношенні Ірану, досить важко сказати, які з анонсованих металургійних проектів будуть дійсно втілені в життя і коли. Через чинного режиму міжнародних санкцій іранським компаніям дуже складно купувати за кордоном сучасне обладнання. Останнім часом в країні вводилися в дію, в основному, невеликі прокатні заводи, що використовують, зокрема, імпортні напівфабрикати. Взагалі виплавка сталі на міні-заводах в Ірані дуже ускладнена через брак металобрухту, з одного боку, і високих тарифів на електроенергію, з іншого. У результаті Іран, поступово зменшуючи закупівлі довгомірного прокату за кордоном, потребує значних обсягах імпортних заготовок.
Розвиток іранської металургії стримується також і відносно повільним введенням в дію потужностей з видобутку залізної руди. У цьому році було введено в дію завод з виробництва окатишів на найбільшому в країні залізорудному ГЗК Gol-e-Gohar заявленою потужністю 5 млн. т на рік. Керівництво комбінату, в 2009/2010 іранському році провела 7,1 млн. т залізорудної сировини, планує до весни 2011 року довести виробничі потужності до 8,5 млн. т на рік, а в перспективі - і до 15 млн. т на рік, але конкретних термінів не називається.
Іранські фахівці обережно прогнозують, що до 2013-2014 років обсяг виробництва сталі в країні може досягти 20 млн. т на рік, але, мабуть, ці цифри виглядають занадто оптимістичними. Швидше за все, Іран і далі буде потребувати великих обсягах імпортних заготовок і плоского прокату, а Росія має всі шанси зберегти свої провідні позиції на іранському ринку (хоча б завдяки вигідному географічному положенню). Щоправда, суттєвого розширення експорту на цьому напрямку все-таки чекати не доводиться: санкції чинять негативний вплив на економіку Ірану, стримуючи, зокрема, зростання споживання сталевої продукції в країні.
Далі буде
Віктор Тарнавський
http://www.rusmet.ru/
Нові проекти в світовій металургійній галузі. Частина 3
+380 44 237 XX XX +380 44 237 2567
Ідентифікатор: 8180
3 жовт. 2024 р.
30 вер. 2024 р.
