В останні роки розвиток подій на ринку залізної руди прийняло драматичний характер: використовуючи своє монопольне становище, постачальники жорстко диктують ціни, не беручи до уваги проблеми споживачів. Тому сталеливарні компанії прагнуть обзавестися власними сировинними ресурсами і активно скуповують родовища по всьому світу. Щоправда, вибір покупок у них вельми обмежений.
Усі багаті і зручно розташовані поклади вже давно перебувають у власності `Великої трійки` експортерів залізної руди - бразильської Vale і австралійських корпорацій Rio Tinto і BHP Billiton, а більшість тих, які вони поки не вважали за потрібне викуповувати, розташовані неподалік від належних цим компаніям залізниць , до яких вони, зрозуміло, не допустять конкурентів. Саме так йдуть справи в Бразилії, де всі багаті родовища належать Vale, і в Австралії, де `юніори` гірничорудної галузі вже кілька років безуспішно судяться за доступ до залізниць, підконтрольним Rio Tinto і BHP. Ну, а будівництво паралельних гілок до портів, а, найчастіше, і власних терміналів, збільшує вартість гірничорудних проектів на $ 2-3 млрд. Такі інвестиції непід`ємні дня невеликих і середніх компаній, причому, частіше за все, вони і не мають сенсу і для великих корпорацій : вкладати такі гроші доцільно лише у випадку багатих родовищ, запасів яких вистачить на десятки років видобутку.
Тим не менш, зараз сталеливарні компанії всього світу усвідомили необхідність купувати ресурси, де б вони не знаходилися, в розрахунку, що в майбутньому вони зуміють знайти гроші і на реалізацію гірничорудних проектів. Однак конкурувати за такі придбання їм доводиться не тільки між собою, але і з `великою трійкою`, яка прагне, скоріше, не розширювати видобуток, а збільшувати базу резервів. Основні мішені потенційних придбань знаходяться в Південній Америці та Африці.
Так, китайські та індійські компанії розгорнули бурхливу діяльність в Болівії. Індійська Jindal Steel & Power зайнялася освоєнням найбагатшого родовища El Mutun. Її спільному підприємству (50:50) з місцевою Empresa Siderurgica del Mutun (ESM) надані права на розробку половини цього родовища. Зрозуміло, що компанія намагається осягнути неосяжне: запаси El Mutun складають близько 40 млрд. т руди (50% Fe), тоді як сукупні запаси Бразилії оцінюються `всього` в 26 млрд. т. При цьому, індійська компанія зобов`язалася в другій половині 2014 запустити підприємство потужністю 5 млн. т окатишів, 2 млн. т відновленого заліза (DRI) і 1,7 млн. т сталі на рік, але навряд чи Jindal Steel знайде гроші для реалізації такого масштабного проекту. Поки вона інвестувала тільки $ 12 млн. із запланованих $ 2,1 млрд. і вже повідомила, що її інвестиції можуть бути зменшені до $ 1,5 млрд., які вона вкладе в проект до 2015 року. Уряд Болівії у відповідь вказало, що контракт з Jindal Steel може бути переглянутий, оскільки плануються зміни законодавства в частині діяльності іноземних компаній у сфері видобутку корисних копалин.
До розробки другої половини цього родовища бажає долучитися і Китай. Уряд КНР навіть запропонувало збільшити до $ 15 млрд. цільовий кредит від China Development Bank. Ймовірно, в конкуренції за цю частину El Mutun візьмуть участь Danieli, Kobe Steel, Hyundai і POSCO, з якими зараз веде переговори уряд Болівії.
Вельми перспективними представляються і африканські родовища. Проте в залізорудній галузі ПАР надійно закріпилася Kumba Iron Ore, підконтрольна Anglo American, а в Мавританії - Sphere Minerals, на яку, правда, вже націлилася Xstrata, яка бажає придбати великий пакет її акцій. Інвестиції ж в Західну Африку пов`язані з серйозними політичними ризиками, у чому вже пересвідчилася Rio Tinto, коли уряд Гвінеї порушило її плани розробки одного з найбільших у світі родовищ - Simandou (запаси становлять 8-10 млрд. т, вміст Fe - 66%). Гвінейська влада надали Rio 25-річну концесію на Simandou в 2003 році, але пізніше влада в країні змінилася, і в грудні 2008-го новий уряд наказало передати північну половину родовища компанії BSG Resources, підконтрольної ізраїльському діамантового мільярдерові Бені Штейнмецу. А в червні 2010 року уряд направив Rio Tinto лист з повідомленням, що збирається придбати її частку в блоках № 3 та № 4. Зрозуміло, Rio Tinto обурила ця загроза, і компанія відповіла на нього різким посланням президента. Тим не менш, суперечки до цих пір не завершені.
Однак ці ризики не зупиняють інвесторів. У квітні 2010 року Vale придбала 51% акцій BSG за $ 2,5 млрд. і разом з контролем над компанією отримала її права на розробку ділянок North 1, North 2 і Zogota на півдні Simandou. А в червні залізорудна і геологорозвідувальна компанія Bellzone Mining домовилася з гвінейськими владою про права на розробку магнетитового родовища Kalia I з резервами 2,4 млрд. т і з потенціалом збільшення запасів до 13 млрд. т за рахунок приєднання ділянки Kalia II. Компанія вже знайшла партнера - China International Fund (CIF), який буде фінансувати будівництво залізниці та порту для експорту 50 млн. т руди на рік.
У Ліберії закріпилася група ArcelorMittal, слідом за якою потягнулися й інші сталеливарні компанії, в тому числі, російська `Северсталь`. Правда, ArcelorMittal дістався найбільш ласий актив-родовище у ліберійській провінції Німба, прилеглої до кордону з Гвінеєю, резерви якого становлять близько 1 млрд. т. Проект передбачає розробку однієї з кількох покладів, ще не вичерпаних місцевими виробниками сировини (рудник був закритий в 1990 році , незабаром після початку громадянської війни). Ліцензія на розробку надр надана компанії терміном на 25 років, інвестиції в проект складуть $ 1,5 млрд. (включаючи будівництво електростанції, а також створення залізничної та портової інфраструктури). За оцінками аналітиків, це родовище збільшить рудну базу Arcelor Mittal більш ніж у півтора рази - від 46 млн. т до 71 млн. т на рік.
У цілому, до 2015 року компанія має намір довести забезпеченість в власній сировині до 85%, в тому числі, ЗРС - до 75%. З цією метою ArcelorMittal інтенсивно реалізує гірничорудні проекти в Сенегалі, Ліберії, Україна і Мавританії. Крім того, група заплатила $ 810 млн. за залізорудні активи London Mining в Бразилії і продовжує розширювати свої володіння в цій галузі. Зараз ArcelorMittal збирається придбати канадського `юніора` Baffinland Iron Mines, який просуває залізорудний проект Mary River на Баффиновой землі (провінція Нунавут). За оцінками Baffinland, вартість будівництва рудника потужністю 18 млн. т і супутньої інфраструктури (електростанція, залізниця і порт) становить $ 4,1 млрд.
Кілька місяців компанія намагалася знайти стратегічного інвестора, але виявила, що мова може йти тільки про поглинання. Пропозиція ArcelorMittal було дружнім, а її конкурент, американська компанія Nunavut Iron Ore Acquisition, реалізовувала ворожий варіант. У підсумку конкуренти домовилися між собою і зробили Baffinland спільну пропозицію. Рада директорів канадської компанії рекомендував своїм акціонерам прийняти цю оферту. Згідно з домовленостями, ArcelorMittal буде володіти 70% акцій Baffinland, а Nunavut - 30% акцій.
Зацікавилася канадськими родовищами і індійська Tata Steel. Їй належить 27% канадської корпорації New Millennium Capital Corp., Крім того, Tata придбала контрольний пакет (80%) її залізорудного проекту в Квебеку. Спільне підприємство Tata Steel Minerals Canada планує почати будівництво рудника влітку поточного року. Крім того, партнери збираються укласти угоди для реалізації більш крупних проектів LabMag і KeMag.
Ну, а тепер справа дійшла і паювання скарбів Афганістану. За оцінками експертів Міноборони Держдепартаменту США, в цій країні зосереджені природні ресурси на суму близько $ 1 трлн. (Уряд Афганістану дає іншу оцінку - $ 3 трлн.). Там є залізна руда, мідь, ніобій, молібден, багатющі поклади літію, алмази, смарагди, а також нафту і газ. Правда, безперервна війна з кінця 70-х, відсутність інфраструктури та важкопрохідна територія країни довго не давали можливості почати розробки, хоча про всі ці запаси вже давно було відомо зі звітів радянських геологів, які проводили розвідку більше 40 років тому. Тепер їх дані підтвердилися дослідженнями американців.
Уряд стверджує, що у вересні 2010 року, ще до оголошення тендеру, були підписані угоди про будівництво залізниці, яка зв`яже північні родовища нафти і газу з вугільними розрізами в центрі, пройде через найбільше в країні залізорудну родовище Hajigak і триватиме до найбільшого у світі мідного родовища Ainak, права на яке були надані China Metallurgical Group в 2007 році терміном на 30 років. Більше того, уряд зняв вимогу, яке фігурувало в несостоявшемся тендері влітку минулого року, щодо будівництва на Hajigak сталеливарного заводу. Ймовірно, це вимога відлякувало і найвідчайдушніших інвесторів, оскільки гарантії безпеки, обіцяні Кабулом, неможливо сприймати всерйоз, враховуючи ситуацію в країні.
Тим не менш, західні компанії поки не поспішають із інвестиціями в цю неспокійну країну. А для Китаю і Індії необхідність у ресурсах, очевидно, переважує чималі ризики, які для них, втім, явно менш великі, ніж для американців, європейців та росіян.
Тому зараз китайська China Metallurgical Group і індійські компанії кинулися брати участь у тендері на розробку залізорудного родовища Hajigak, що містить 1,8 млрд. т руди при вмісті заліза 64%. Фактично цю сировину можна використовувати в доменних печах без попередньої обробки. За урядовими даними, в тендері збираються взяти участь 22 компанії, з яких 15 - індійські, включаючи лідерів галузі Tata Steel, Essar Group, SAIL, Jindal Group, Ispat Industries і JSW Steel. Міністр природних ресурсів Вахідулла Шахрані повідомив, що і ArcelorMittal проявила інтерес до участі в тендері. За його словами, контракти будуть підписані в кінці поточного року.
Галина Різник
http://www.rusmet.ru/
Великі металургійні компанії прагнуть підвищити ступінь забезпеченості сировиною
+380 44 237 XX XX +380 44 237 2567
Ідентифікатор: 8464
3 жовт. 2024 р.
30 вер. 2024 р.
